Генеральний продюсер ОМКФ, член Європейської кіноакадемії
Розкажіть про свою діяльність. Чому займаєтеся саме цим?
Генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю, член наглядової ради і співзасновник Української кіноакадемії, член Європейської кіноакадемії та Національної спілки кінематографістів України.
Одеський міжнародний кінофестиваль був заснований у 2010 році. Я приєдналася до нього в кінці року, коли готувався другий фестиваль. До цього працювала в різних сферах культури: музика, сучасне мистецтво, театр. А кіно якраз поєднує в собі ці види. Воно цікаве тим, що постійно змінюється, завжди з’являється щось нове, не схоже на інше. Та й сама індустрія, мені здається, більш структурована і різноманітна, ніж усі інші. Це і приваблює, дає можливість творити унікальний кінофестиваль, розвивати його, масштабувати ще більше.
Які обставини допомогли вам зрозуміти, що потрібно розвиватися саме в цьому напрямку і чому?
У 2010 році в команду ОМКФ шукали людину з досвідом реалізації масштабних проектів, зокрема фестивалів. За моїми плечима вже був досвід роботи на Джаз Коктебелі і Гогольфесті. Тоді кінофестиваль був зовсім не таким, яким ми бачимо його зараз. Я занурилася в кіноіндустрію ще більше, зрозуміла, наскільки вона різнопланова, скільки ще існує напрямків, які було б цікаво розвивати в Україні, і зайнялася цим з інтересом. До того ж, я думаю, що індустрія кіно в цілому більш організована, ніж музична і театральна, тут більш зрозумілі «правила гри». Та й кіно я завжди любила. А тут з’явилася можливість робити проект, який об’єднує всю кіноіндустрію, представляє краще з кращого для кожного: від любителя кіно до професіонала.
Як поєднувати кар’єру і сім’ю, щоб завжди залишатися у виграші?
Дуже складне питання, з яким рано чи пізно доводиться зіткнутися кожному. Але універсального засобу поки, на жаль, не придумали, тому кожен шукає його сам. У мене є мало прикладів тих людей, кому дійсно вдалося досягти гармонії між кар’єрою і сім’єю. Думаю, з віком і досвідом людина вчиться правильно розставляти пріоритети, щоб відшукати той самий баланс і не забувати про близьких людей.
Якими якостями, навичками потрібно володіти, щоб домогтися успіху?
Головне, щоб був інтерес до тієї справи, якою ти займаєшся. Непідробний, справжній інтерес. Важлива ідея і прагнення, а решта ресурсів знаходяться по дорозі до мети. Я неодноразово в цьому переконувалася. Усі ці розмови про те, що «я б зробив, але немає грошей/можливостей/людей» – не більше ніж відмовки. Ти просто роби, не зупиняючись, і потрібні кошти самі знайдуть тебе, потрібні люди будуть приєднуватися до тебе і все складеться. Це не гарантія, але впевненість у тому, що ти ідеш в потрібному напрямку, і це допомагає досягти успіху.
Яких цілей ви хочете добитися в майбутньому?
Я хотіла б, щоб українське кіно та кіноіндустрія розвивалися і далі. Я хочу вивести фестиваль на ще більш високий рівень, зробити його найбільш знаковрю кіноподією як мінімум в Європі і однією з найяскравіших у світі, щоб до нас прагнули приїхати з різних куточків світу і знали, що в Одесі на них чекає справжнє свято кіно. Це дозволить підвищити імідж країни, розвивати інфраструктуру і допомагати талантам.
Чи бувають моменти, коли вас покидає натхнення (втрачаєте віру в себе, у свою справу)? Як ви з цим справляєтеся?
Практично у кожної сучасної людини періодично трапляється професійне вигорання. Усі з ним справляються по-різному: хтось кардинально змінює вид діяльності, хтось бореться, хтось переживає. Я не виняток, у мене теж було таке і може статися знову. Ось тут дуже важливо прислухатися до себе, особливо до свого тіла, дати йому відпочинок, хоча іноді все ж складно відключити мозок повністю.
Хто для вас є найбільш значимою людиною, наставником, прикладом для наслідування?
Конкретної людини немає. Є абсолютно різні люди, імена яких нічого не скажуть, оскільки це не відомі особистості. Кожного я зустрічала на різних етапах життя. Хтось навчив мене, як не втрачати натхнення, від когось я перейняла правильну побудову стратегії, у когось навчилася вирішувати конфліктні ситуації. Для мене ці люди – як «швидка допомога», куди я можу зателефонувати, поділитися тим, що відбувається. Вони в курсі того, що зі мною відбувається, і можуть дати мудру пораду. Тому це швидше збірний образ, а не одна людина. Але, звичайно ж, один з головних моїх наставників – мама.
Ваша доленосна подія в житті?
На сьогоднішній момент, думаю, це початок роботи в команді Одеського міжнародного кінофестивалю.
Чим ви любите займатися у вільний час?
У мене дуже мало вільного часу, але коли він все ж з’являється, я не оригінальна у виборі проведення дозвілля. Люблю сходити в кіно, на масаж, на шопінг, почитати книгу, зустрітися з друзями, кудись з ними поїхати. Іноді вільний час я приділяю роздумам над проектами, які у мене є, займаюся дослідженням теми. Мені це подобається.
Що ви цінуєте в людях найбільше?
Для мене дуже важливі людські якості, які, здавалося б, повинні бути базовими. Не переношу підлих, лукавих людей. Людина повинна бути хорошим другом, вміти слухати, прийти на допомогу, коли потрібно. Я ціную чесність і інтерес до своєї справи, якою б вона не була. Це важливо.
Найскладніше рішення, яке вам доводилося приймати?
Напевно, у 2014 році таких рішень для всіх було достатньо багато. Тоді складні рішення були кожен день – продовжувати фестиваль чи ні, яким він повинен бути, від чого відмовитися або, навпаки, за що принципово боротися.
Які книги вплинули на ваш світогляд?
З відносно останніх книг – це мемуари Марини Абрамович «Проходячи крізь стіни». Мене дуже вразила ця книга, навіть потрясла. Зараз я багато читаю про Лесю Українку, оскільки продюсую фільм про неї. Раджу прочитати тритомник її листів – там багато цікавого і невідомого широкому загалу. Якщо говорити про художню літературу, то я прихильниця творчості англійського романіста Джона Фаулза. Прочитала практично всі його книги.
Що зробило вас сильною?
Думаю, справа у вихованні. Мама навчила мене, що немає нічого неможливого. Якщо я чогось хочу, то потрібно пробувати. Не вийде – наб’ю шишку, вийде – буду рухатися далі в цьому напрямку. Я ніколи не чула фраз, до прикладу, «Не йди в балет, у тебе не вийде!», «Яка з тебе співачка ?!», «Не вийде у тебе нічого!». Мене підтримували у всіх починаннях, але не робили це за мене. Напевно, саме це і сформувало таку мою спрямованість. Але я все одно до цих пір не знаю, що таке бути сильною, адже у всіх є хвилини, коли здаєшся собі дуже слабкою і вразливою.
Як змінився ваш погляд на себе і на світ за останні 10-20 років?
Кожен день продовжую працювати над собою і вчуся не сумніватися у своїх здібностях, не копатися в собі. Мені властивий перфекціонізм, і я не завжди буваю до кінця задоволена своїми результатами, тому намагаюся працювати над підвищенням самооцінки. Озираючись на себе 10 років тому, я бачу, що прогрес є.
У мене з’явилося усвідомлене почуття відповідальності за світ, де ми всі живемо. Прийшло розуміння того, що ніхто не прийде і не зробить за тебе, наприклад, чистими вулиці, не поліпшить екологію, не розвине культуру. У 20 років ти не замислюєшся про такі речі. Дорослішаючи, розумієш, що ти несеш пряму відповідальність за ту країну, в якій живеш, і за те, що буде відбуватися з тобою в подальшому.
Що вас надихає щодня йти вперед?
Моя робота. Я люблю те, чим займаюся, мене надихає мистецтво і кіно зокрема, творчі люди. Мені подобається спостерігати за тим, як ідеї втілюються в життя, як зароджуються і реалізовуються в подальшому проекти, яким поклав початок Одеський кінофестиваль. На ОМКФ сходяться кілька паралельних реальностей, завдяки яким знімаються фільми, складається чиясь кар’єра. Це мене і надихає.