Гордість та краса України. Жінки

Елен Фазал

Прекрасна мати дев’ятьох дітей, відомий художник у світі мистецтва, а також меценат, який допомагає людям від чистого серця і нічого не потребує в обмін на це.

Мистецтво благодійності

 

Елен, ви — відомий талановитий художник та написали багато картин. Але як ви навчилися малювати?

Я завжди малювала з самого дитинства. В СРСР не було такої кількості фарб та пензликів, як зараз, тож доводилося користуватися тим, що було під рукою. Що в школі, що в університеті я завжди була членом різних редколегій. Тож я малюю протягом всього свого життя.

А яка картина з тих часів найулюбленіша?

Якусь одну виділити досить важко, але пам’ятаю, коли мені було років 8-10, я дуже полюбляла малювати на одну тематику. Річ у тому, що до нас тоді часто заходили свідки Єгови і давали свої брошури, на яких завжди були зображені якісь біблейські мотиви: Адам і Єва, лик Ісуса Христа і подібне. Мене вони тоді дуже вразили, і я багато таких малюнків зробила. Вони й досі збереглися. А окрім цього – все, що бачила, те і змальовувала. Усі домашні кущі, всіх сусідів, все, що під руку попадалося.

У вас була досить довга перерва – більш ніж у 20 років, коли ви нічого не писали, але потім раптово почали це робити. То ж що послужило поштовхом до цього?

Одного разу ми розговорилися з моєю подругою, і вона мені сказала: «Ось ти пишеш картини. І де вони, власне?» А в мене жодної вдома немає. Є якісь принти, чиїсь ще картини. І ця подруга мені натякнула на те, що я маю такий неймовірний талант, яким я не користуюся. І це свого роду неповага до Всесвіту. Адже, згідно з його законами, потрібно ділитися з людьми тим талантом, який маєш. І я, як людина, яка вивчає філософію та буддизм, зрозуміла, що я роблю помилку, – і почала знову писати. Велике спасибі моєму чоловіку, який завжди, коли я починаю творити, каже дітям зберігати тишу вдома та цим забезпечує мені всі умови для роботи. Він, до речі, англієць, а там дуже цінують талант.

А що подобається у цьому більш за все?

Важко сказати. Спочатку народжується ідея, а після цього одразу починається робочий процес. Тобт, в мене немає такого, що я сиджу і чекаю натхнення, ні. Воно в мене завжди є. В день я починаю по 3-4 картини. Одна картина висихає – я починаю іншу. Друга висихає — я пишу третю і так далі. Це через те, що я пишу лесуванням — за технікою старих майстрів, коли один шар накладається на інший, і висихання між кожним шаром триває 3-4 дні. На одній картині — портрет, на другій — море, на третій — щось на китайську тематику,  а на четвертій – ще щось інше. І все це стоїть в кімнаті на мольбертах.
А щодо улюбленої теми… Я люблю все. Особливо очі. Наприклад, я коли розмовляю з людиною, то завжди вдивляюся їй саме в очі, щоб таким чином «прочитати» її. Те, що людина промовить, — не має великого значення. Її погляд все за неї скаже.

Яке досягнення у вашій кар’єрі у сфері мистецтва або благодійності вважаєте найвидатнішим?

Я б не назвала благодійність кар’єрою. Як і мистецтво. Тому що я не планую заробляти на цьому гроші, а якщо ви не плануєте зворотній фінансовий ефект, то це не кар’єра. Діяльністю — так, можна назвати. А ось мистецтво я б все ж таки залишила у розділі «хобі», бо я пишу у вільний від роботи час. Взагалі, знаєте, будь-яка людина до чогось дозріває у певний момент свого життя. Хтось, наприклад, не готовий до дітей або до стосунків. Так і я колись не була готова займатися благодійністю. Але прийшла до неї 10 років тому. Тож назвати це кар’єрою просто неправильно. Принаймні для мене.

А що стало поштовхом до того, щоб зайнятися благодійністю?

Не думаю, що був якийсь поштовх. Просто ти приходиш до цього. І у той період часу, у 2009 році, я якраз і прийшла до благодійності. Звісно, це не почалося раптово в один день, ні. Це було поступово. Спочатку десь комусь допоміг. Один раз, потім другий. І так потрохи все й почалося. Я навіть ніколи не думала узаконювати себе як офіційний благодійний фонд, але потім, коли зрозуміла, що коло тих людей, яким потрібна моя допомога, зростає, довелося це зробити. Тому що, на жаль, ти не можеш просто прийти у дитячий будинок і пожертвувати туди певну суму грошей. Для цього потрібно бути юридичною особою.

Який найважливіший урок у своєму житті ви для себе винесли?

Найперший і найважливіший урок — це довіряти тільки самому собі. Сподіватися тільки на себе і довіряти тільки собі.

А як ви відпочиваєте від своєї роботи?

Працюю я, коли вилітаю з України. А коли я повертаюся, то займаюся власними благодійними проектами. В Україні я не маю власного бізнесу. Прибуток я отримую з моїх власних приватних компаній у Європі та зі своїх картин, які продаю.

Чим цікавитесь окрім мистецтва та благодійності?

Багато чим. Цифровими валютами, наприклад, дуже цікавлюся. І це бомба, скажу я вам. Саме за цим стоїть майбутнє. Також мене останнім часом приваблюють блокчейн-технології. Я свої програми за цією технологією і будую. Тобто, все відкрито і прозоро, всі платежі та грошові перекази. Я, до речі, ще й спікер в Нікосійському університеті, і двічі на рік проводжу там лекції про блокчейн. Я вважаю, що інвестор має бачити, куди йдуть його гроші, тож чесність і прозорість тут дуже доречні.

Як саме ви допомагаєте людям?

У нас є певна робоча схема, яку ми з командою, методом проб і помилок, розробили.
Свою основну увагу ми зосередили на Одесі та Одеській області, а також Миколаєві та Миколаївській області. Але взагалі можемо їздити по всій Україні, це не проблема. Люди всюди однакові. І всім їм потрібна допомога. У мене є перепис людей з цих областей, людей, які самі не можуть про себе потурбуватися – це моя категорія. Ми поставляємо їм спеціальний «гуманітарний пакет», тобто перелік певних продуктів один-два рази на місяць. Якщо людині потрібно, а такі випадки бувають часто, то завозимо і кожної неділі.
У мене таких людей вже назбирався чималий список, і кожен з них має спеціальну гуманітарну картку, завдяки якій можна отримати допомогу від мого фонду. Я прихильник постійності, зосередженої та чіткої роботи. У мене є волонтери, які за певним графіком усе це поставляють.

Чому зосередили свою увагу саме на периферії?

Я намагаюся зосередити сили саме там, де допомога потрібніша за все. Бо у містах благодійність хоч якось розвинена, а в області — незоране поле. Також займаюся удовами та багатодітними сім’ями. Там, наприклад, одяг на вагу золота, тому що діти дуже швидко ростуть. Усе це я купую за власні гроші. Також, раз на місяць, ми  роздаємо одяг, як у селах, так і в містах.

Є якісь проекти, які хотіли би втілити в життя найближчим часом?

Так, звісно, є. Нещодавно я провела переговори з мером Вознесенська – мого рідного міста,  щодо моєї ідеї благодійного міського маршруту. Замовила 2 спеціально обладнаних автобуси і буду з їх допомогою організовувати безкоштовні перевезення для пенсіонерiв, інвалідiв та багатодітних родин. З дому на ринок і потім назад. На початку квітня ми це реалізуємо. Мер, до речі, мене цілком підтримує у цьому, за що я хочу виразити йому свою подяку.

Також зараз займаюся організацією «Спідвею» – це мотоперегони. Ми вже зібрали команди, орендували мототрек. Вхід для всіх безкоштовний, напої безкоштовні, все буде безкоштовним. На «Спідвей» збирається ціла область. Це культурно-масовий захід, який всі просто обожнюють.
У тому числі хочу відновити «Крок назустріч» – це рок-фестиваль, який проводився щороку до 2006. І з тої пори молоді практично нікуди подітися. А завдяки цьому заходу можна об’єднати не тільки молодь, а й прихильників музики і просто сім’ї. Ще я дуже люблю церковні свята. Планую на Великдень влаштувати щось на зразок ярмарки у Вознесенську, біля церкви на вулиці, на якій я росла. Вже закупила яйця, щоб дітям було що розмальовувати.
Окрім цього є ще ідея зробити кабінет діагностики судин. Я знайшла в Києві медичний центр, який продає спеціальні апарати, що перевіряють стан судин людини. Діагностика безкоштовна, вона проходить раз на рік.
Власне, я намагаюся будувати плани тільки на рік уперед, тож 2019 вже повністю «розписаний» по датах.

А якщо знов повернутися до теми мистецтва, то яким митцем ви захоплюєтеся більш за все?

О, мені дуже імпонує неокласицизм. Особливо з цього напрямку виділяю роботи сера Лоуренса Альма-Тадема – вони дуже близькі мені  по духу. Також не можу не згадати Сальвадора Далі – у нього просто неперевершені картини, над якими можна міркувати годинами.

З якою найбільшою трудністю стикалися?

Трудність, напевно, не назву, але найважче, з чим доводилося стикатися, – це зрада близьких людей. Але, за законами карми, трудністю це виявилося вже для них.

Як мати дев’ятьох дітей, скажіть, що найголовніше у вихованні?

Я даю дітям свою безмірну любов, але у той самий час я достатньо сувора з ними і вимоглива. Я повністю довіряю їм, і все ж таки тримаю їх під контролем.

Що можете порадити людям, які тільки почали творити щось своє?

Не бійтеся труднощів, завжди будьте оптимістами, йдіть уперед! У вас обов’язково все вийде! З Богом і Вірою!